«ЗРАДА ТІЛА». З праці Александра Лоуена

Страх паралізує тіло. Звичайна людина, реагуючи на страх, вступає в боротьбу або вдається до втечі. Вона намагається відвернути небезпеку або уникнути її.

Якщо ці реакції заблоковані, самоконтроль руйнується. Особистість людини розпадається, а її розум опиняється під загрозою.

Уникнути божевілля в такій ситуації можна лише за допомогою певних дій, які заперечують і витісняють страх. Існують способи зберегти самоконтроль, але страх при цьому не зникає.

Якщо людина витісняє страх, він перетворюється на невиразний жах. Він трансформується у страх втратити контроль або збожеволіти.

Глибинний страх божевілля — це жах, який лякає набагато сильніше, оскільки він безіменний і безликий. Цей жах пов’язаний з образом психіатричної лікарні. Він приховується в глибинах кожної шизоїдної особистості, і його цілком можна порівняти з бомбою, що не вибухнула.

Коли він проривається у свідомість, людина переживає «світову катастрофу». Розум шизоїдної особистості сприймає це як руйнування світу (Weltuntergang), фантазію або відчуття повного знищення — анігіляції.

Людина реагує на цей жах відчуттям, ніби вона «розпадається на частини» або «розсипається на шматки». Вона докладає відчайдушних зусиль, щоб захиститися від жаху та його катастрофічного впливу.

Якщо захисні механізми недостатньо сильні, єдиний спосіб врятуватися — повністю зануритися в нереальність шизофренії.

Можна сказати, що жах сам по собі є силою, яка загрожує Я та руйнує розум, а шизофренія — це крайня спроба уникнути його.

Що ж це за безіменний страх?

Страхи стають безіменними та безликими, коли їх витісняють. Вони живуть у несвідомому й впливають на дитину.

Коли пацієнту вдається звільнитися від лещат жаху, який його сковує, деякі елементи цього жаху прояснюються, і тоді стає можливим розпізнати страх бути покинутим, страх бути знищеним і страх знищити когось.

Але ці страхи є конкретними, оскільки людина їх усвідомлює, тоді як несвідомий жах шизоїдної особистості аморфний, його щупальця пронизують холодом до кісток і паралізують волю.

Він подібний до скелета в шафі, який уже не здається таким страшним, коли дверцята відчинені й на нього можна поглянути прямо.

Перед зачиненими дверима, за якими ховається невідомість, людина тремтить від всепоглинального страху, що підточує її мужність і руйнує рішучість.

Терапія має допомогти пацієнту віднайти сміливість і силу, щоб він зміг поглянути у вічі власним страхам.

У процесі терапії людина неминуче переживатиме жах. За підтримки та розуміння терапевта це переживання може мати позитивний ефект.