top of page

БІЛЬШЕ НЕ СМІШНО

Фото автора: Наталія Сивопляс
Наталія Сивопляс
14 лют. 2020 р.
Читати 1 хв

Оновлено: 18 жовт.

Зараз, коли я згадую цей анекдот, який почула в дитинстві від вітчима, то відчуваю огиду.


Джон, Жак та Іван посперечалися, хто з них зможе одночасно випрати, поїсти та задовольнити жінку.


Джон встиг випрати й поїсти, Жак — поїсти та провести час із жінкою.

А Іван поставив дружину до корита, їй на спину — миску з їжею і… прилаштувався ззаду.

Я пам’ятаю, що і мама, і вітчим, і всі, кому я згодом розповідала цей анекдот, а таких компаній було чимало, сміялися.

Я теж, звісно, вважала його смішним.

За 15–20 років не знайшлося жодної людини, яка сказала б: «Жахливо» або «Огидно».


Таке об’єктне ставлення до партнера, таке об’єктне ставлення до себе було нормою. І зараз для багатьох залишається нормою.


Моя мама, як і багато інших жінок, відчувала огиду до сексу, терпляче відбуваючи хвилини «подружнього обов’язку», але сміялася з цієї історії, хоча, по суті, сама була тією жінкою, яку використовували.


Мій вітчим, як, утім, і безліч інших чоловіків, схоже, не розумів сенсу словосполучення «задовольнити жінку».


Я думаю, тут навіть не має великого значення, де саме вписувати слова «чоловік» чи «жінка», адже це стосувалося багатьох чоловіків і багатьох жінок.


Тотальне об’єктне ставлення до людей як до функцій, «гвинтиків», характерне для епохи диктатури пролетаріату, нівелювало поняття власної цінності людини як особистості, що має право на власний розсуд розпоряджатися своїм життям і своїм тілом.


Я щаслива, що дожила до того дня, коли розповідаю цей анекдот уже не заради сміху.


Можливо, звертати увагу на обмеження та свободу вибору в будь-якій сфері людського буття, зокрема й сексуальній, — одне із завдань мого професійного життя і, сподіваюся, моя власна життєва позиція.


 
 
 

Коментарі


bottom of page