КРИЗА СУЧАСНОЇ МОДЕЛІ ШЛЮБУ (ЧАСТИНА ІІ)

Про відмінності в парі.

У західній моделі шлюбу існує злиття.

Злиття не залишає місця для відмінностей, а отже, незрозуміло, як із ними обходитися.

Але! Вибору немає — відмінності існують. Вибір полягає в тому, як із ними поводитися.

Лише 4–5% ситуацій потребують справжнього розгляду змісту проблеми. Наприклад, один партнер хоче дитину, а інший — ні. І кожен буде нещасливим, якщо прийме умови іншого. І це справжня несумісність. Або питання релігії — приймати релігію іншого чи ні.

Однак найчастіше йдеться не про справжню несумісність.

Терапевти нерідко кидаються розбиратися зі змістом, намагаючись з’ясувати: ЩО?

Нам важливо ЯК? Як пара обходиться з відмінностями.

Способи поводження людей із відмінностями:

Модель злиття — позбутися відмінностей, злитися з тим, чого хоче інший. Відмінностей більше немає, але немає і мене. Я відмовляюся від себе, підтримуючи злиття. І Я втрачаю себе.

Другий спосіб полягає в тому, що якщо ми різні, конфліктуємо через це, ти не йдеш мені назустріч, не змінюєшся, то Я відсторонююся, йду. У мене залишається моє Я, але я втрачаю Тебе.

Отже, пари обирають третій спосіб — я зроблю тебе таким, як я. Через приниження, маніпуляції… Будь таким, як я хочу!

Інший відповідає: «Ти не маєш рації» — або сам починає намагатися змінити партнера.

Це точка конфлікту — спроба змінити іншого й таким чином позбутися відмінностей.

Війна, протистояння: один прагне змінити партнера, інший чинить опір. Стосунки стають небезпечними, і через це відмінності починають сприйматися як загроза.

І якщо один із партнерів проявляє м’якість або поступливість, усе повертається до першого способу. А якщо він залишається стійким і впертим — до другого.

Є ще один момент — це суперечка про те, чия реальність правильна. Тобто уявлення про те, що реальність для всіх однакова.

Але насправді суперечка про реальність — це суперечка про те, хто в нашій парі визначатиме реальність. І це питання влади.

Особливо чутливі до цього чоловіки: «Вона визначатиме реальність? Визначатиме мене?!»

Але питання реальності з погляду біології — це питання виживання, і ми не можемо дозволити іншій людині визначати нашу реальність.

«Ти колонізуєш мене?»

Відмінності у сприйнятті реальності — це хороша точка входу для дослідження та з’ясування того, у чому полягає сенс цих відмінностей.

Ми пропонуємо модель співпраці.

Вона відрізняється від моделі протистояння, у якій кожен зацікавлений у відстоюванні власної точки зору.

Важливо змінити кут зору й спробувати подивитися на ситуацію загалом, виявляючи зацікавленість не в тому, щоб захистити лише свою точку зору, а в тому, щоб врахувати ОБИДВІ!

Якщо дозволити відмінностям залишатися, можна дослідити тло (можна також використати поняття «особиста історія»), з якого ці відмінності виникають.

У чому полягає твоя зацікавленість у тому, щоб підтримувати саме такий спосіб взаємодії (реагування)?

Поки невідоме тло, на якому виникають відмінності, обидва партнери просто наполягають на своєму. Дослідження тла дає змогу зрозуміти, у чому полягає сенс фігури кожного з партнерів.

Приклад.

Пара не може домовитися, як провести вихідні. Він хоче кататися на лижах, а вона — відпочивати на теплому пляжі. У Каліфорнії можливі обидва варіанти, адже для цього достатньо подолати відстань, на яку знадобиться 3–5 годин.

Коли починають досліджувати тло, з’ясовується, що він прагне драйву, сильних відчуттів, а вона настільки втомилася, що потребує спокою, тиші та ніжного відпочинку.

Коли обоє перестають переконувати одне одного й починають розуміти, що саме важливо кожному в такому відпочинку, він пропонує поїхати до Мексики. Вона зможе лежати на пляжі, а він — кататися на водних лижах.

Тоді вона каже, що якщо вони орендують у горах шале з каміном, він зможе кататися на лижах, а вона — ніжитися біля каміна, читати й дрімати.

Щедрість одного породжує щедрість іншого.

Не завжди вдається знайти рішення, які задовольняють обох. Тоді ми переживаємо розчарування, смуток, біль від втрати, від неможливості щось мати. Від розчарування ніхто не застрахований.

Я не можу розуміти й приймати всі вибори іншої людини. Вони мають свій сенс, своє тло, свою історію, іншу реальність.

У моделі протистояння — ескалація, вибух, відсторонення.

У моделі співпраці можлива домовленість: я готовий зробити це, хоча й не хочу. Я готовий зробити тобі подарунок, але це має бути актом доброї волі.

Є речі, у яких я можу піти тобі назустріч, але при цьому не почуватимуся добре.

У зв’язку є контакт і відсторонення.

Ми можемо знайти щось третє, що влаштує нас обох.

Або він (вона) не піде назустріч і відмовить мені, і я відчуватиму розчарування.

Коли пара чи сім’я говорить: «У нас усе добре», я не вірю. Назвіть хоча б щось, що вам не подобається, — і я зможу вам довіряти.

Значуще минуле порушує саморегуляцію, але воно проявляється саме тут, його не потрібно шукати. Воно просто зараз впливає на поточне функціонування. Ми безпосередньо в теперішньому контактуємо з перериваннями минулого.

Якщо атмосфера роботи з парою безпечна, то необхідна індивідуальна робота з одним із партнерів може відбуватися в межах парної терапії — ви фокусуєте увагу на індивідуальних особливостях партнера в контексті пари.

Якщо ж хтось із партнерів дуже наляканий або розгніваний, така атмосфера є небезпечною.

Якщо один із партнерів досліджує себе, розкривається, а інший згодом використовує це проти нього, висміює або каже: «Це з тобою щось не так», то така ситуація є небезпечною й потребує окремої індивідуальної терапії.

І тоді індивідуальна робота має проводитися паралельно з обома партнерами.

Ірина Сарженко.

Конспект майстер-класу Боба Резніка «Робота з парою в гештальт-підході».