ПРО РОЗЛУЧЕННЯ (частина перша)

І частина

Розрив грунту в лісі навів думки на тему розлучення.

Досить тривалий час, коли я вже мала кваліфікацію сімейного консультанта, приймала здебільшого клієнтів, що пережили розлучення, або знаходились, так би мовити " на порозі", збираючи сили зробити останній крок.Інколи приходили пари, де один з партнерів ще сподівався на відновлення стосунків, проте як інший, як ставало зрозумілим з подальшої роботи, лише вдавав вигляд, що зацікавлений у збереженні відносин. А сам просто чекав, поки вся відповідальність за розрив впаде на іншого.

Вкрай рідкісні і до тепер звернення з метою " розібратися, що тепер не так", "як налагодити стосунки в сім'ї", "як зберегти відносини".

Я не за розрив і не проти. Я за живі, насичені енергією життя, почуттів стосунки. Де є місце особистості кожного з партнерів. Де кожен має право на задоволення власних потреб, захист життєвих цінностей, реалізацію свого потенціалу.Нажаль, пари рідко звертаються за допомогою на початку спільного життя. 

Тривалий час дрібні непорозуміння не вселяють тривоги за майбутнє. Пропущені, подавлені "заради миру" в родині почуття, претензії поступово накопичуються. Добре, коли пара зважується на відкритий конфлікт, що дає змогу проявити, прояснити місця емоційних заторів, невиправданих сподівань, незадоволених потреб. 

Звісно, якщо партнери, хоч би в якій мірі не володіють навичками діалогічного спілкування, конструктивного вираження агресії, поглядів, сварка не дасть важливого для пари результату, не приведе до зближення, але дасть змогу "випустити пару",що на деякий час допоможе зменшити напругу.

Значну загрозу для партнерів становлять відносини на кшталт " холодної війни". Іронія, засміювання, підшучування, критика замість прямого вираження агресії. Маніпуляції, натяки, звинувачення у нездогадливості, невідповідності ролевим очікуванням "справжнього чоловіка", "нормальної жінки", замість відкритого супротиву чи прохання, довгі періоди мовчазних образ.

Все зазначене в решті решт призводить до відчуження, відсторонення, формального спілкування. Я завжди болісно переживаю, коли життя пари, що радувала око і душу перетворюється на таку собі соціальну групу з певним функціоналом.

Коли зникають ніжність, пристрасть, близькість і довіра. Коли не має поваги і уважного ставлення одне до одного.

Це завжди сумно і майже не залишає надії на відновлення стосунків. І тут повстає вибір. Чи то залишити все як є, чи відправитися на пошуки кращого, чи таки працювати над відносинами.

А працювати можна і важливо від самого початку. 

Далі буде….

Сарженко І.