ВТРАТА ЯК ЕКЗИСТЕНЦІЙНА ЗУСТРІЧ (частина перша)

І все на світі треба пережити,

І кожен фініш – це, по суті, старт

Ліна Костенко

Багатовікова історія людства надає численні приклади функціонування окремих явищ й даностей, які позначають усталені та статичні форми існування. Природничий світ та світ людського буття підпорядковуються певним законам, один із яких – це циклічність екзистенції. Час і простір є постійно діючими перемінними,у яких відбуваються універсальні зміни: від пори року та опадаючого листя до народження та смерті людини.

Соціокультурний простір, темпоритм та стиль життєдіяльності, комунікаційні традиції, соціально-психологічні, релігійні та міфологічні ритуали тощо,є змістовним контекстом в екзистенції людства. Епохи, періоди змінюють контекст, але залишається світ психічних переживань людини в її індивідуальному існуванні.

Слово existentia перекладається з латинської як існування.

Поняття використовується у філософській, а згодом у психологічній науці для розкриття фундаментальних основ людського життя: народження і смерть, свобода і відповідальність, ізоляція і сенс буття.

Поле травмуючих подій, обставин, які провокують екзистенційну Зустріч достатньо широке: війна, землетрус, невиліковна хвороба, нещасний випадок і т. ін. Відбувається раптове та інтенсивне вторгнення в особистісні кордони, втрата природного функціонування. Порушення звичайного способу життєдіяльності, насильницьке проникнення в індивідуальну цілісність, послаблення структури буття викликають почуття жаху, ураження базового сприйняття життя, страждання й біль. Руйнування ілюзії контролю, безпеки загострює страх перед непередбачуваністю, невідомістю кожного майбутнього моменту дійсності. Безвихідь та безсилля поглиблюють важкі переживання особистості.

Австрійський психотерапевт екзистенційного аналізу А. Ленглє співвідносить глибокі наслідки травмуючих переживань з концепцією чотирьох фундаментальних мотивацій людської екзистенції.

Перша ФМ: співвіднесення зі світом як онтологічна опора екзистенції. Ставиться питання про надійність і безпечність світу, тобто «Чи можу я бути в цьому світі?», «Чи можу бути саме в цих умовах та з власними можливостями?». Необхідними передумовами даної ФМ є психічний та фізичний Захист, прийняття іншими; Опора на зовнішнє середовище та внутрішні структури, тілесний та духовний простір; Довіра. За умови реалізації даної мотивації стає можливим протистояти труднощам, витримувати втрати, зустрічатися з глибоким Неможливим і проживати всі почуття, відновлювати порушення власної цілісності, тобто Бути в змозі Бути.

Друга ФМ: співвіднесення з життям як основа цінності. Постають такі запитання: «Я живий, але чи подобається мені жити?», «Чи добре мені тут Бути?». Передумовами цієї ФМ є Ставлення як сприйняття себе та іншого у відповідності з ним; переживання Часу як ресурс для ціннісного ставлення до себе та до стосунків з іншим; Близькість, де має місце відкритість для проникнення образу іншої людини і виникнення почуттів навзаєм. Наявність цих складових завертає активність особистості на себе і на інших, досягається фундаментальна цінність та значущість життя.

Третя ФМ: Зустріч як джерело автентичності. Ключове запитання про самоцінність, гідність, що веде до ідентичності та автентичності: «Чого я вартий?», «Я є, але чи маю право Бути таким?». Передумовами виступають наступні тези: виправдання та справедливість як здатність диференціювати власні норми на «добре-погано»; шанобливе сприйняття проявляється в «баченні самого себе» та «бути побаченим», тобто сприйняття власної неповторності й різниці з іншими; оцінка цінності як виявлення надзвичайно власного Я. Виконання передумов дозволяє особистості Зустрітися з власною персоною,такою,як є, приймати себе, відчувати самоцінність й автентичність.

Четверта ФМ: сенс як перспектива дії. Головне питання звучить так: «Я є, але чи добре це?». Основними передумовами є структурні взаємозв’язки як інтегрованість у сімейні, соціальні, культурні системи; поле діяльності з відповідальністю, наданням можливостей та значущості; майбутнє як реалізація потенціалу змін. Здійснення цих передумов дозволяє людині набути сенсу як орієнтиру для дій, відчувати стан, що можеш жити далі, переживати сповненість власного буття.

Нездійснення та нереалізованість передумов кожної фундаментальної мотивації створює внутрішньо-психологічний дефіцит, який загострює проживання Зустрічі з сильними почуттями і станами в надзвичайних ситуаціях. Наслідками дефіцитарного досвіду за кожною з них можуть бути свідоме та несвідоме саморуйнування, деструктивні агресивні реакції, активізація захисних механізмів та психосоматичних проявів, високий ризик генералізації страхів, фобій, тривожних розладів, заперечення та розщеплення, самовідчуження, відчай та екзистенційний вакуум, різноманітні залежності, депресія тощо.

Концепція фундаментальних мотивацій А. Ленглє та дефіцит базових передумов допоможе нам в розумінні механізмів складних почуттів при втраті близької людини, а саме: відчаю, страху та безсилля.

Смерть як даність природного циклу переноситься і приймається багатьма людьми. На час написання статті за вікном майже середина осені, опадає листя, помітно знижується температура повітря, період цвітіння закінчився, і наче все рослинне готується до Небуття.

Такі явища не несуть травматичних переживань, бо сприймаються як необхідні складові реального буття.

Психологічні труднощі Зустрічі зі смертю, з Небуттям близького полягають в багатовимірності людської екзистенції. Фундаментальні мотивації апелюють до досвіду формування індивідуальної психіки суб’єкта, а їх базові передумови – до змістовного контексту. У надзвичайних, травматичних ситуаціях, таких як смерть, переживання втрати викликає страждання, радощі життя більше не є фігурою, а передусім постають змішані почуття відчаю, злості, провини, страху, безсилля. У чистому вигляді надглибокими, автентичними є переживання відчаю, страху, які невідворотно організують внутрішній контакт з самим собою, інші почуття (провини, не примирення, бунтівної злості, тривоги) – розміщуються в площині відносин з померлою людиною. Автентичними переживаннями ми позначаємо ті почуття, які передають Зустріч із глибокими екзистенційними даностями.

Отже, необхідно внести уточнення, на які саме екзистенційні даності ми спираємося в нашому дискурсі.

Ґрунтовний підхід до проблеми екзистенційної сутності людини представлено в роботах американського психіатра та психотерапевта І. Ялома[4]. На його погляд, в існуванні людини і людства в цілому неможливо ігнорувати універсальні даності буття, а саме: Смерть, Свободу (Відповідальність), екзистенційну Ізоляцію, Безглуздя.

Смерть – найбільш усвідомлена даність, принаймні, на когнітивному рівні, бо кожен індивід знає, що прийде день, коли існування зупиниться. Смерть невідворотна, і ця жахлива правда наповнює «смертельним» страхом. Екзистенційне протиріччя полягає між усвідомленням кінцевості та бажанням продовжувати життя.

Свобода, даність, яку в сучасності часто плутають з уседозволеністю, безкарністю. В екзистенційному сенсі, свобода – це відсутність жорсткої зовнішньої структури, тобто суб’єкт як Творець сам наповнює свій індивідуальний Всесвіт. Тому зворотною стороною цієї даності є Відповідальність Творця за основу, опори та зміст наповнення власного життя. Якщо Свободу розглядати в її цілісному розумінні, то первинним почуттям може бути жах.

Екзистенційна Ізоляція – це даність про фундаментальну самотність від інших і всього світу. Враховуючи масовість міжособистісних контактів, близькість стосунків, приналежність до соціокультурного простору, залишається неусвідомлений абсолют індивідуальної ізоляції, як «кожен з нас в самотності приходить у світ і в самотності його має покинути».

Безглуздя, або відсутність сенсу. Даність, яка загострює дилему пошуку сенсу в психічних структурах, установках, розвитку, стосунках, та організує перевірку на витримку власних опор в розмаїтті світу.

Смерть, Свобода (Відповідальність), екзистенційна Ізоляція, Безглуздя – це ті основи людської Світобудови, Зустріч із якими викликає інколи суперечливі почуття, але сильні та інтенсивні, такі як жах, страх, відчай, безсилля, сум. Найглибші – провокує така даність як Смерть. ЇЇ особливість полягає в досягненні крайнього Абсолюта, певної точки Неможливості існування, невідворотності Небуття. Якщо, наприклад, у ситуації втрати близької людини почуття злості свідчить про те, що не відбувається примирення; бунтарство проти даного факту, страх передає напрямок інтенції до себе («Я боюся за себе») і до інших («Я боюся втратити тих, хто є живий і близький мені»), то відчай, безсилля і сум є надважкими в переживанні Зустрічі з Абсолютним Небуттям.

Яким чином людина в змозі винести втрату?

Смерть, яку через нестерпність сильного страждання, можна хитросплетіннями побутової свідомості завуалювати невротичними захисними стратегіями за допомогою відсторонення від почуттів, втечі до різноманітної діяльності та інших людей, знецінення попереднього досвіду, релігійних вірувань тощо.

Наталя Сивопляс

Література

Лэнгле A. Person. Экзистенциально-аналитическая теория личности / А. Лэнгле. – М.: Генезис, 2005. – 159с.

Лэнгле А. Экзистенциальный анализ найти согласие с жизнью / А. Лэнгле // Московский психотерапевтический журнал. – 2001. – № 1. – С. 5-23.

Лэнгле А. Эмоции и экзистенция / А. Лэнгле. – Харьков : Гуманитарный Центр, 2007. – 349с.

Ялом И. Экзистенциальная психотерапия / И. Ялом. – М.: Независимая фирма «Класс», 1999. – 576с.